tubilets

однорукий вчитель малювання у художній школі. нікого нічому не міг навчити але чудово малював. часті монологи з надривом про своє життя-буття.
посеред усілякого непотребу промайнуло що у дитячому будинку його вдарли за те що він читав «Лісову пісню» Лесі Українки пояснюючи тим що москалям таке читати не можна.

6 років у електричці 4 години туди і 4 назад майже кожні вихідні. на сьомий рік проблеми з грошима не зникли але вже пустили маршрутки і незважаючи на значну різницю в ціні я їхав на маршрутці за порцією харчів та невеликими грошима що вже зі скрипом давали мені батьки.
я хотів щоб заради мене пішли на жертви, допомогли перебратися до Києва де була робота на майже неймовірні для мене 300 доларів. Я знав що освоюся там і швидко зроблю кілька оптимізацій, а після, коли відчую впевненість то перейду на щось інше. У Києві тоді був під'йом, а у Дніпрі мені було провінційно, сонно та скрутно.
Але батьки не хотіли більше жертвувати заради мене, їм було зручніше бачити в мені невдячного дорослого сина що досі тягне з них гроші. Мені було 23.
У електричці була купа жебраків, особливо виділялася постать жінки зі сліпим сином. Сину було десь 16. По рисах обличчя було зрозуміло що він не тупий. Можливо ботан що із задоволенням проводив би час із такими самими ботанами однолітками.
Але його матір заклеювала йому очі медичним пластирем і водила по вагонах приміських поїздів голосно та нагло волаючи про допомогу.
Жалісливі люди ділилися грошима. Одного разу якась немолода жінка почала її ганьбити і кричати що вона знає що її син зрячий.
Матір не змінюючи тону сперечалася із нею а потім сказала що їй не вистачає на нормальне харчування.
Того разу я якось виразно побачив обличчя її сина, йому було трохи ніяково, він підіймав брови над заклеїними очима, та ледь-ледь кривив губи немов підігруючи тій брехні що створював вереск його матері.

запах саманної хати — це і є запах людського житла яким він був на протязі тисячоліть
і подекуди є
цей запах здалеку нагадує запах сільскої дівчини, або жінки такий яким вона пахла протягом тисячоліть
і подекуди пахне й досі
це запах людського життя
життя здатного на співчуття, на любов на тугу
хлопчина поїхав шукати свого батька, якого він не бачив ніколи
знайшов і ввечері з далекого села, саманної хати йому на смартфон прийшов дзвінок від сестри
яку він покинув разом із матір'ю та іншими сестрами та братами щоб знайти батька
вона відверто турбувалася та сумувала без нього

під час роботи у супермаркеті інколи приходилося залишатися до пізньої ночі на додаткові роботи типу прибирання або перерахунку. одинока сусідка — мати двох синів після таких затримок вирушала додому о другій або о третій ранку.  один грабіжник прзвичаївся її грабувати. я не знаю деталей, але гадаю він спочатку відбирав сумку, рився у ній, забирав усе цінне, нишпорив по кишеях відчуваючи розповніле жіноче тіло, може наносив двійко ударів щоб подавити морально, казав щось образливе і врешті йшов геть. це повторилося декілька разів.
після того як в неї забрали значну суму жінка сповнилася такої ненависті, що побачивши грабіжника наступного разу зняла з себе черевик і напала на нього першою наносячи удари по голові та обличчю.
той перелякався і утік.

сильно п'яний чоловік, копирсався у холодній рудуватій криворізькій  багнюці. він намагався піднятись, падав але не намагався впасти в більш сухе та чисте місце. не намагався виповзти у більш сухе та чисте місце. немов якась сила тримала його ззаду за комір та піднімала і тицяла у бруд.
люди проходили повз, десь поодаль безпорадно стояла дружина, боячись опинитися у бруді разом із ним. 

купка добре вдягнених хлопців, може торгівців наркотою, рекетирів, може металістів може усе разом. вони раз пораз оберталися, немов бачачи щось чудернацьке але таке що їх не стосується. раптом один у білій дублянці твердим кроком рішуче пішов до чоловіка у багні. він йшов занадто швидко немов фізично долав опір байдужості що заважав допомогти решті.

в зрелых годах я догадался, что моя мама считала что добрый человек обязан быть несчастным и чутко следила чтоб это предположение не оказалось в случае со мной ошибочным.

провозвшись в дебрях самоанализа, я решил сказать что у доброты есть свои плюсы, вот некоторые из них:

добрый человек никогда не бывает одинок
добрый человек долго сохраняет молодость и красоту
добрый человек долго здоров
добрый человек приятен

із ринви давньої

безладно дріботять в іржаву діжку повну — краплини

наначе дрібні перли річкові просипались 

із полотняного дертя старого хмар

і думає Господь хоч ви й не заслужили,

але багато в мене так — нехай

у нашому літературному клубі ми вирішили почитати тексти Бруно Шульца.

я до цього був незнайомий з його творчістю та вважав його слабким провінційним автором або диваком що грає у слова.

аж раптом я відкрив для себе майстерно складений текст густо насичений змістом.

і мені згадалися два романи "Петербург" Андрія Білого та "Доктор Фаустус" Томаса Манна

обидва вони оповідають про трагедію вінця цивілізації такої якою вона сформувалася наприкінці 19 сторіччя.

і там і там обдарований юнак перед яим лежить весь світ заради власної примхи продає чортові свою безсмертну душу.

і я зрозумів що Бруно Шульц за рівнем обдарування нічим не поступається цим літературним героям. Але він не продає свою душу нечистому.

Він чесно працює митцем і за це отримує собі ворога який знищує тільки його тіло.

Потім я подумав про Йосипа Мандельштама, потім про Марселя Пруста - цих сміливих працівникиів мистецтва, що дехто з них помер не своєю смертю.

Але своєю працею зміг поєднати переламаний в декількох місцях хребець історії під номером 20 від Різдва Христового.

час не зупинити
каліка запальний танцює і співає
під популярні ритми
свій мікрофон свої колонки
і невиправний скаліоз
колись в майбутньому один укол на ранок він би встав здоровий і танком зазивав дівчат у постіль
а зараз як не співай ніхто не прийде
навіть чоловік